Контакти Карта сайту

Засновник iнституту


     
Віктор Михайлович Глушков — видатний учений двадцятого століття, автор фундаментальних праць у галузі кібернетики, математики і обчислювальної техніки, ініціатор і організатор реалізації крупних науково-дослідних програм створення проблемно-орієнтованих програмно-технічних комплексів для інформатизації, комп'ютеризації і автоматизації господарської і оборонної діяльності країни. Глава наукової школи кібернетики. Лауреат Ленінської і державних премій. Дійсний член АН СРСР, АН УРСР. Почесний член багатьох іноземних академій. Опублікував понад 500 наукових робіт, у тому числі 30 монографій.
 
Віктор Михайлович Глушков народився 24 серпня 1923 року в м. Ростові-на-Дону у родині службовців. Отримавши вищу математичну і технічну освіту у Ростовському держуніверситеті (1947—1948рр.) та Новочеркаському політехнічному інституті (1943—1948рр.), В.М.Глушков з жовтня 1948 р. працював викладачем в Уральському лісотехнічному інституті (м. Свердловськ) і проводив інтенсивну науково-дослідну роботу. Вчителями В. М. Глушкова були провідні алгебраїсти країни С. М. Черніков і О. Г. Курош. У 1951 р. В. М. Глушков захистив кандидатську дисертацію “Локально-нільпотентні групи без кручення з умовою обриву деяких ланцюгів підгруп”, а у грудні 1955 р. — докторську дисертацію “Топологічні локально-нільпотентні групи”. Отримані ученим математичні результати вивели його у ряд провідних алгебраїстів світу, оскільки ним була розв'язана узагальнена п'ята проблема Гільберта, а також досліджені властивості і будова локально бікомпактних груп і алгебр Лі, що дало змогу значно розвинути теорію топологічних груп і топологічну алгебру в цілому. Ці високі (на той час) абстракції перетворилися на інструментарій пізнання багатьох процесів матеріального світу, наприклад, плазмених потоків або спільної поведінки взаємодіючих об'єктів різної природи.
 
 
Наступні 25 років активного життя ученого найтіснішим чином пов'язані з Українською академією наук та Інститутом кібернетики. Він почав працювати в Україні з 1956р., відразу після захисту докторської дисертації у Московському державному університеті.
 
На запрошення академіка Б.В.Гнєденка у серпні 1953 р. В. М. Глушков стає завідуючим лабораторією обчислювальної техніки Інституту математики Академії наук УРСР. Ця лабораторія була відома тим, що у 1951 р. у ній було створено першу на євроазіатському континенті Малу електронну лічильну машину (МЕЛМ) під керівництвом Сергія Олексійовича Лебедєва. Сформулювавши майже відразу програму робіт у широкому спектрі питань обчислювальної техніки, включаючи шляхи застосування і математичні аспекти розвитку, Віктор Михайлович Глушков став мозковим і енергетичним центром лабораторії.
 
У грудні 1957 р. на базі лабораторії був організований Обчислювальний Центр Академії наук України, який в 1961 році перетворився на Інститут кібернетики. При інституті в 1963 році було створене Спеціальне конструкторське бюро математичних машин і систем. Пізніше, у 1980 році, коли роботи з програмування стали майже промисловим виробництвом, було створене Спеціальне конструкторсько технологічне бюро програмного забезпечення.

У 1958 р. В. М. Глушкова обирають членом-кореспондентом АН України за фахом “Алгебра”. У лютому 1961 р. В. М. Глушкова було обрано дійсним членом Академії наук України, а в 1962 р. він стає віце-президентом Української академії наук.
 
В Обчислювальному центрі у 1959 р. було завершено роботу по створенню першої в Україні великої ЕОМ “Київ”. Саме на ЕОМ “Київ”, крім ефективного розв'язання обчислювальних задач, були проведені перші експерименти з автоматизованого проектування електронних схем, розв'язані задачі щодо розпізнавання зорових образів, діяла перша база даних “автодиректор”, було здійснено спробу (вперше у Європі) керування на відстані бессемерівським процесом у м. Дніпродзержинську і керування технологічним процесом содової карбоколони у м. Слов'янську. Замовником другого екземпляра машини “Київ” став широко відомий Об'єднаний інститут ядерних досліджень у м. Дубні.
 
У 1961 р. було розроблено першу напівпровідникову керуючу машину широкого призначення “Дніпро”. Ця машина була гідним конкурентом кращим американським аналогам, і понад 10 років її використовували у виробництві. Застосовували її і для керування демонстраційним екраном при відображенні стиковки кораблів у спільному космічному польоті “Союз-Аполлон”. 

В Обчислювальному центрі тривали роботи з теорії і практики програмування (адресна мова, методи розв'язання обчислювальних задач та ін.), розпочаті ще у період МЕЛМ.

Особливу роль відіграли дослідження в області методів розв'язування складних оптимізаційних задач, що виникають при проектуванні протяжних об'єктів, транспортних потоків і керуванні економікою.

Ще на початку становлення обчислювальної техніки, коли багато хто вбачав в ЕОМ лише великі арифмометри, В.М.Глушков ініціював дослідження з моделювання інтелектуальної діяльності.

В. М. Глушков багато уваги приділяв розробці ідеї “мозкоподібних” структур ЕОМ, за якими йому вбачалися у майбутньому велетенські можливості. Численні проблеми штучного інтелекту ставилися і розв'язувалися в Обчислювальному Центрі АН УРСР. І серед них такі, як моделювання еволюції, автоматичне доведення теорем, побудова перших робототехнічних систем, розпізнавання зорових образів і усної мови, розпізнавання змісту фраз і т. ін. Всесоюзна школа з розпізнавання образів у м. Києві у 1962 р. зібрала практично всіх спеціалістів країни з цих питань.
В. М. Глушков розумів, що необхідно розгортати фундаментальні наукові дослідження. Адже лише розробка зразків обчислювальної техніки (хоча й дуже перспективних) – це недостатньо для створюваного потужного наукового колективу. В. М. Глушков, звернувшись до кола ідей, парадигм і положень кібернетики, почав формувати у Києві науково-технічне середовище з більш широкими інтересами, ніж тільки розробка і використання обчислювальних машин.

Ставлення до кібернетики з боку офіційної науки аж ніяк не було доброзичливим. До того ж і за кордоном кібернетика у той час трактувалася як досить вузький науковий напрямок.

Сприйняття кібернетичних ідей у Києві було підготовлено попередніми науковими зусиллями багатьох учених таких, як Я. Грдіна, В. Вернадський, О. Шмідт, М. Крилов, а також діяльністю унікальних інженерних шкіл. Крім того, у держуніверситеті, в Академії наук, військових училищах перебувало досить багато людей, яких приваблювали проблеми, порушувані у кібернетичних дослідженнях. В. М. Глушкову вдалося зацікавити наукову громадськість своїми ідеями щодо інтеграції кібернетики й обчислювальної техніки. В результаті Обчислювальний центр дуже швидко став місцем, куди приїжджали дослідники не лише з Радянського Союзу, а й з інших країн, У цей час у Києві побували Н.Вінер, Е. Файгенбаум, Джон Макарті, Ласло Кальмар, Р. Мойсил та ін.
В. М. Глушков сформував розуміння кібернетики як наукової дисципліни зі своєю методологією і структурою напрямків досліджень. Про це у свій час ним були написані наукові статті у вітчизняних журналах, а також у британській та американській енциклопедіях.

Багато зусиль витрачав В. М. Глушков на підготовку кваліфікованих кадрів. У Київському держуніверситеті і в політехнічному інституті були введені курси лекцій з питань створення і використання обчислювальних машин. У місті почала працювати мережа міських семінарів з кібернетики. В Україні, у Криму, функціонувала Мала академія наук для школярів. Школи-інтернати з відповідним профілем підготовки школярів, щорічні шкільні і студентські олімпіади з кібернетики і обчислювальної техніки сприяли залученню молоді. У Київському держуніверситеті було створено факультет кібернетики. 

В Інституті кібернетики були введені аспірантура і докторантура для підготовки спеціалістів високої кваліфікації, була організована базова кафедра Московського фізико-технічного інституту, де на останніх двох курсах цілеспрямовано готувались спеціалісти кібернетичного профілю. Були створені кваліфікаційні ради із захисту кандидатських і докторських дисертацій. За ініціативою В. М. Глушкова організовувались курси підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників із сфери керування. Неможливо перерахувати все, що робив В. М. Глушков для підготовки кадрів. Це був один із аспектів його постійної діяльності. У результаті було підготовлено кілька поколінь наукових дослідників і розробників у новій області знань.

Інший аспект діяльності В. М. Глушкова пов'язаний з виданням книг, журналів і збірників наукових статей з кібернетики й обчислювальної техніки. Були організовані періодичні журнали “Кибернетика” (1965 р.), “Управляющие системи и машины” (1972 р.). Журнал “Автоматика”, що видавався з 1956 р., також почав видаватися Інститутуом кібернетики. Необхідно відмітити видання у 1974 р. першої в СРСР “Енциклопедії кібернетики” російською й українською мовами. До авторства статей енциклопедії були залучені практично всі провідні спеціалісти з кібернетики у країні.
Друкована продукція інституту досягла високого рейтингу у наукових і виробничих колах спеціалістів з кібернетики і обчислювальної техніки. Журнали “Кибернетика и системный анализ” (нова назва журналу “Кибернетика”) та “Проблемы управления и информатики” (раніше – журнал “Автоматика”) у повному обсязі перекладаються за кордоном.

Уже МЕЛМ довела, що розв'язання складних науково-технічних задач може бути прискорене в сотні і тисячі разів, що можливе розв'язання принципово нових задач, котрі раніше не ставилися; але вона ж (МЕЛМ) висвітлила і труднощі спілкування з ЕОМ. 

Остання проблема отримала назву “створення машинного інтелекту” і була пов'язана, насамперед, з апаратною реалізацією в ЕОМ все більш складних операцій обробки нечислової інформації. Щодо розв'язання цієї проблеми був сформульований принцип інтерпретації вхідних мов високого рівня, що вимагав кардинальних змін у структурі машин. Першою машиною, на якій відпрацьовувався цей принцип, була машина “Промінь”. Значним внеском у напрям створення ЕОМ з високим рівнем машинного інтелекту були розробка і промисловий випуск машин серії МІР. Ці машини стали першими професійними машинами. МІР-1 була єдиною машиною у ті роки, яку купили високорозвинені західні країни. ЕОМ МІР (“Промінь”, МІР-1, МІР-2, МІР-3, СМ 1410, ЄС 2680) до середини 70-х років були найбільш масовими у країні машинами свого класу.

Визнання нового напряму прийшло не відразу. Життя показало, що це був прорив у майбутнє. ЕОМ серії МІР були, по суті, прототипами сучасних персональних ЕОМ, першими машинами, у яких програміст міг працювати в умовах персонального спілкування з машиною мовою математичних задач.

В 1965 році під керівництвом В.М. Глушкова був розроблений проект універсальної ЕОМ “Україна”. На превеликий жаль, він не був завершений із-за недостатньої готовності промисловості. Ідеї, закладені в ЕОМ МІР і “Україна”, були на той час найпередовішими в світі; в американських ЕОМ подібні ідеї були реалізовані значно пізніше.

За розробку принципів побудови малих машин для інженерних розрахунків із структурною інтерпретацією мови високого рівня колективу розробників на чолі з В. М. Глушковим у 1968 р. була присуджена перша у країні Державна премія СРСР з обчислювальної техніки.

Розробки інституту кібернетики “МІР”, “Дніпро” та ін. привели до розширення обчислювальних засобів і, як вироби, що мають високий попит, фактично сприяли становленню в Україні промисловості обчислювальної техніки.

Крім уже зазначених ЕОМ в інституті були створені термінальний процесор БАРС, клавішні ЕОМ “Іскра 125”, “Мрія” “Чайка”, “Москва”, комутаційна ЕОМ “Нева”, ЕОМ СОУ-1, “Експрес”, спеціалізовані ЕОМ “Скорпіон”, “Оріон”, “Ромб” та ін.

Наступним етапом у розвитку обчислювальної техніки було створення ЕОМ з ненейманівською архітектурою. Нові ідеї В. М. Глушкова щодо архітектури та структури спочатку рекурсивної, а потім макроконвейєрної ЕОМ були реалізовані у багатопроцесорних обчислювальних комплексах з макроконвейєрною організацією обчислень ЄС 2701 (1984 р.) та ЄС 1766 (1987 р.).

На жаль, В. М. Глушков уже не зміг побачити дослідні та промислові зразки цих машин, які, за оцінкою Державної комісії, не мали аналогів у світовій практиці.

На той період це були найбільш потужні в СРСР обчислювальні системи, їх продуктивність оцінювалася у півмільярда операцій за секунду. Це були перші ЕОМ, де стала можливою реалізація обчислень з майже лінійним зростанням продуктивності у міру нарощування обчислювальних ресурсів, з динамічною реконфігурацією і масовим паралелізмом.

В. М. Глушкову належить створення загальної теорії цифрових автоматів, що мало першорядне значення для синтезу кібернетичних систем і обчислювальних машин. У 1962р. вийшла в світ його монографія “Синтез цифрових автоматів”, у якій була сформульована методика і розроблений формальний математичний апарат, що давав змогу широкому колу розробників ефективно застосовувати абстрактно-автоматні і алгебраїчні методи для розв'язування задач інженерного проектування пристроїв кібернетичної техніки. У 1964 р. В. М. Глушкову за цикл робіт з теорії автоматів було присуджено Ленінську премію, що було громадським визнанням результатів його роботи не лише як дослідника, а й, значною мірою, як організатора науки. У тому ж році він був обраний дійсним членом Академії наук СРСР.

Віктору Михайловичу Глушкову належить пріоритет у постановці й розвитку ідей проектування ЕОМ на базі алгебро-автоматних моделей. Він сформував низку ідей щодо побудови технологій проектування компонентів обчислювальних систем, у тому числі (вперше) спільного проектування схемного і програмного устаткування ЕОМ. Був розроблений, зокрема, метод формалізованих технічних завдань, реалізований у системах ПРОЕКТ (автоматизація проектування обчислювальних машин). Ці унікальні за об'ємом і можливостями системи почали розроблятися у кінці 60-х років на базі “малих” систем синтезу цифрових автоматів і розвивалися поряд з дослідженнями теоретичних проблем у цій галузі.

Системи ПРОЕКТ мали великий вплив на спеціалізовані технологічні лінії з розробки автоматичної апаратури. У 1977 р. цикл праць В. М. Глушкова та його учнів з автоматизації проектування був удостоєний Державної премії СРСР.

В. М. Глушков багато працював над перспективними технологіями у галузі програмування, проектування і розробки систем обробки даних. Перші всесоюзні конференції з програмування (1969 р.) і технології програмування (1972р.) проходили у Києві.

У 1969 р. за великі успіхи у розвитку науки і підготовці кадрів В. М. Глушкову присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а Інститут кібернетики нагороджений найвищим орденом СРСР.
В. М. Глушков розробляв ідеї безпаперової інформатики (“Основи безпаперової інформатики” — саме так називалася його остання монографія, що вийшла у світ у 1982 р.). У цій книзі були описані математичний апарат і комплекс ідей, що стосувалися проблем інформатизації. В. М. Глушков і його однодумці готували громадськість до сприйняття ідей інформатизації, без чого неможливий перехід до постіндустріального суспільства.

В. М. Глушков разом із своїми учнями і соратниками зробив великий внесок у формування і реалізацію ідей створення систем керування, у створення систем організаційного керування, а також у розробку відповідної теорії математичних, програмних і спеціальних технічних засобів для керування технологічними процесами у мікроелектроніці, металургії, хімічній, суднобудівній промисловості.

У 1967 р. було здано в експлуатацію і рекомендовано до масового тиражування першу в країні автоматизовану систему керування (АСК) підприємством з масовим характером виробництва “Львів” на львівському заводі “Електрон”. Невдовзі були створені системи “Авангард”, “Кунцево”, “Чертеж”, “Скорость”, “Вираж”, “Енергія”, “Юпітер” та ін. Не завжди робота по створенню і впровадженню у практику АСК проходила успішно, але це вже не залежало від створювачів АСК. Причини цього явища були в інших сферах. Зрозуміло, проте, що діяльність В. М. Глушкова та його послідовників сприяла більш глибокому розумінню у суспільстві необхідності процесів інформатизації і комп'ютеризації.

Ще на початку 70-х років В.М. Глушковим була висунута ідея створення Кібернетичного центру Академії наук на базі структурних підрозділів Інституту кібернетики. Нині у Кібернетичному центрі, що включає власне Інститут кібернетики імені В. М. Глушкова АН України, Інститут проблем математичних машин і систем (колишнє СКБ ММС) та Інститут програмних систем (колишнє СКТБ ПЗ), працюють 22 члени НАН України, понад 100 докторів і 400 кандидатів наук, серед яких є відомі в світі вчені.

В. М. Глушков багато уваги приділяв філософським аспектам кібернетики. Поряд з розробкою філософського обгрунтування кібернетичних досліджень він багато працював і в галузі нетрадиційної філософії. Одна за одною виходили з друку його праці із флуктуаційної системології, парапсихології, теорії раку, виникнення Всесвіту та ін.

Загальнодержавну автоматизовану систему збору й обробки інформації (ЗДАС) В.М. Глушков вважав головною справою свого життя. Саме в ній він бачив той інструмент, за допомогою якого можна було отримати запас міцності економічної системи держави.

По суті йшлося про створення науково-технічної бази керування економікою країни й організацію інформаційної індустрії, аналогічній тій, яка нині успішно функціонує у провідних країнах Заходу. Безсумнівно, В.М. Глушков розумів, що своїм задумом він кидає виклик звичним канонам керування господарством країни. Проблема ефективного використання обчислювальної техніки у народному господарстві країни була вперше усвідомлена у 1962 р. Під керівництвом В.М. Глушкова колективом спеціалістів багатьох інститутів був створений ескізний проект Єдиної мережі обчислювальних центрів. Передбачалося побудувати близько ста головних і понад 10 тисяч районних центрів для безперервної обробки, аналізу економічної інформації і прийняття обгрунтованих рішень.

Подібної системи у світі тоді ще не було. Однак цей проект так і не був реалізований, оскільки він не знайшов відповідної підтримки у вищого керівництва країни.

Потім була здійснена велетенська робота з підготовки громадської думки до сприйняття ідей АСК. Нарешті, виникла ідея загальнодержавної автоматизованої системи (ЗДАС). Розпочинаючи створення ЗДАС, В. М. Глушков особисто вивчив роботу понад тисячі об'єктів народного господарства. Серед них — шахти, радгоспи, залізниця, аеропорт, заводи різних галузей, вищі структури державного керування: Держплан, Держпостач, ЦСУ, Мінфін та ін.

В. М. Глушков розрахував, що використання ЗДАС протягом 15 років коштуватиме близько 20 млрд. карбованців. Але за ці ж роки ЗДАС принесе країні більше, ніж 100 млрд. карбованців прибутку. За головну справу свого життя — ЗДАС — В. М. Глушков боровся до останніх днів свого життя. Його публікація “Для всієї країни” у “Правді” від 13 грудня 1981 року була саме про це.
Міжнародна наукова діяльність В. М. Глушкова добре відома. Він неодноразово був членом програмних комітетів таких найвідоміших організацій, як Міжнародна федерація з обробки інформації (IFIP) і автоматичного керування (IFAC), виконував обов'язки консультанта урядів Болгарії, НДР, ЧРСР, був експертом ООН, суттєво впливав на формування тематики міжнародного інституту прикладного системного аналізу (ІІАSА). Багато з його численних наукових статей і монографій було перекладено іноземними мовами. Його запрошували читати лекції до США, Англії, Франції, Іспанії, Італії, Індії, Мексики, Японії та інших країн.

В. М. Глушков був іноземним членом Болгарської (1974 р.), Німецької (НДР, 1975 р.), Польської (1977 р.) академій наук.

В. М. Глушкова завжди цікавили питання, пов'язані з поняттям “щастя для всього людства”. Його особисте розуміння “щастя” містило в собі працю в ім'я щастя інших людей. Соціальна система, у якій він працював, була далекою від досконалості, і він прагнув дати рецепти її реформування, щоб наблизити той час, коли всі люди будуть жити щасливо. У численних наукових і публіцистичних статтях і монографіях він висловлював і розробляв велику кількість ідей щодо удосконалення системи державного управління. Багато з цих ідей, що здавалися у його час надто революційними, тепер набули актуального звучання і поступово втілюються у життя.

Академік Глушков і його справа
 
Іван Сергієнко, Академік-секретар Відділення інформатики НАН України, директор Інституту кібернетики імені В.М.Глушкова.
 
24 серпня виповнилося 85 років від дня народження видатного українського ученого та організатора науки, засновника і першого директора Інституту кібернетики академіка Віктора Михайловича Глушкова. Його діяльність як ученого справила величезний вплив на розвиток кібернетики та її застосування в різних галузях науки і суспільної практики. Його організаційна діяльність сприяла підготовці кадрів з кібернетики та обчислювальної техніки, розвитку промисловості електронного машинобудування, створенню інфраструктури для здійснення програми інформатизації. 

Своїми фундаментальними працями в галузі алгебри, математичної логіки, теорії автоматів і алгоритмів, теорії математичних машин і її практичного втілення Віктор Михайлович за життя здобув визнання світової наукової громадськості і належить до когорти видатних учених, які принесли славу нашій країні. Це був великий і яскравий талант. Його ідеї дивували, захоплювали і надихали на творчу працю багато наукових і конструкторських колективів. 

Віктор Михайлович був ініціатором і організатором реалізації великих державних проектів, створення програмно-технічних комплексів для інформатизації та автоматизації господарської і оборонної діяльності країни. Особливо слід відзначити проект Загальнодержавної системи збору та обробки інформації (ЗДАС), для управління економікою країни.

В.М. Глушков - засновник наукової школи в галузі кібернетики, лауреат Ленінської та державних премій УРСР та СРСР, був академіком АН УРСР і АН СРСР, почесним членом ряду іноземних академій. Ним опубліковано понад 500 робіт, у тому числі 30 монографій. Велику роботу проводив він впродовж багатьох років як депутат Верховної Ради СРСР та як Віце-президент Академії наук України. 

Вшановуючи пам¢ять видатного вченого, ми часто зосереджуємо свій погляд на його житті і справах, полишаючи поза увагою обставини, в яких довелося йому працювати, а це очевидно збіднює картину дійсності. Назвати події, дати, досягнення - немало, але недостатньо для розуміння суті.

Часом ми нарікаємо – мовляв, Москва відтягувала до себе наші кращі сили, зваблювала талановитих людей. Але – було ж кого зваблювати, і – відзначимо – то, як правило, були люди, чий дар уже проявився, і вони здійснювали свої ідеї тут, удома. Крім того, ми жили тоді в одній з Москвою державі, і працювати там не обов’язково означало не працювати для України.

Тим часом Київ ніколи не переставав бути великим науковим і культурним центром (не завжди усвідомлюючи це), відкритим для нових людей та ідей, до того ж, привабливим для життя, привітним містом. Недарма академік Лебедєв, котрий прожив у Києві лише п’ять років, згадував їх потім, як найкращі роки всього свого життя. Йому, як і багатьом іншим, саме Україна дала можливість здійснити свої задуми.

Не забуваймо про традиційно високий рівень науково-технічних та математичних досягнень в Україні. Зокрема це стосується і прикладної математики. Михайло Остроградський, Георгій Вороний, Микола Крилов, Дмитро Граве, Микола Кравчук, Микола Боголюбов - імена, добре знані і глибоко шановані в усьому науковому світі. Деякі праці цих учених безпосередньо стосуються теорії і практики побудови обчислювальних машин та їх математичного забезпечення. Не випадково, очевидно, саме в Києві було створено першу в СРСР (і в континентальній Європі) електронно-обчислювальну машину.

Не зайвим буде пригадати цю історію. Після появи першої ЕОМ у США московські математики, електротехніки й механіки розійшлися думками. Більшість вважала, що цифрові ЕОМ не мають майбутнього. Пропонували тим часом збільшити виробництво обчислювальної техніки на аналогових і механічних принципах. Саме для цього в Академії наук СРСР було створено Інститут точної механіки і обчислювальної техніки. “Цілком інакше складалося в Києві” - пише у своїх спогадах про ті часи Михайло Лаврентьєв, знаменитий академік Лаврентьєв, який тоді був директором Інституту математики АН УРСР і віце-президентом АН УРСР. Це Михайло Олексійович, знаючи про задум Лебедєва “розповів О.О.Богомольцю про становище з новими ЕОМ, про необхідність підтримати Лебедєва і отримав усі повноваження для розгортання нової справи, а також гроші і устаткування, приміщення”. Саме в Києві виявився добрий грунт, склалися сприятливі умови, знайшлись кваліфіковані кадри, з якими цю ідею можна було реалізувати. Лебедєв очолив колектив учених і конструкторів Інституту електротехніки АН УРСР і почалась робота.

Влада (тоді секретарем ЦК КП(б)У був М.Хрущов) підтримувала вчених і пишалася - он які ми справи вершимо! Не зайве було б усім нам пам’ятати, та й новій владі знати: були часи (та й тепер могли б бути), коли до нас у Київ, а не від нас їхали вчені, і то не на хліб заробляти, а - уявіть собі! - в кращі умови для творчої праці.

Все задумане справдилося - була машина і був тріумф. Приїздили гості з Москви - побачити. Учена Москва мусила визнати перевагу нових принципів обчислювальної техніки. Інститут точної механіки змінював курс і вести його цим новим курсом доручалося академікові Лаврентьєву. А він поставив умову - піду, якщо головним конструктором буде Лебедєв. Так обидва наші академіки перебралися до Москви. Йшлося про створення великої ЕОМ і на це були кинуті всі сили.. А тим часом (до 1953 р.) на нашій єдиній в СРСР Малій електронній лічильній машині розв’язувалися найважливіші задачі, пов’язані з термоядерними процесами, космічною і ракетною технікою. Закладалися основи програмування. На цій машині розв¢язували задачі Б.В.Гнєденко, А.О.Дородніцин, О.Ю.Ішлінський, М.В.Келдиш, М.О.Лаврентьєв, О.А.Ляпунов, М.Р.Шура-Бура. 

Віктор Михайлович Глушков приїхав до Києва в серпні 1956 року уже відомим ученим-алгебраїстом, але тут кардинально змінив сферу своєї діяльності, пов'язавши свої наукові інтереси з обчислювальною технікою, прикладною математикою і кібернетикою. Його запросив академік Б.В.Гнєденко, тоді академік-секретар відділення математики і директор Інституту математики - спеціально для керівництва лабораторією, що займалася розробкою обчислювальних машин. Глушков на той час щойно захистив докторську дисертацію з алгебри в МДУ, а працював він тоді в Уральському лісотехнічному інституті.

Йому було тридцять два роки. Відтоді і до останніх днів свого життя він працював в Україні. У 1957 році В.М. Глушков став директором Обчислювального центру АН УРСР, а в 1962 р. директором Інституту кібернетики АН України, створеного на базі цього центру.

Дата народження Віктора Глушкова чудесним чином збігається з днем незалежності України. Випадковість. Але дуже доречна. Бо хіба ж він усім своїм життям і всією своєю (не біймося переборщити) звитяжною працею не розвивав науку в Україні, зміцнюючи й утверджуючи тим самим її силу й потугу.

Ще в 1957 р. В.М. Глушков сформував програму робіт з широкого кола питань, пов'язаних із розробкою та застосуваннями обчислювальної техніки. 

На той час в Москві вже діяв Обчислювальний центр Академії наук, очолюваний А.О. Дородніциним. Він був першим порадником українських науковців, і можна було подумати, що то земляцький сентимент (Анатолій Олексійович - українець, родом з Березані, їхня родина не з своєї волі покинула Вітчизну, коли майбутній учений був підлітком), але, як виявилося, він був такий самий надійний порадник і для узбеків, і для естонців... Словом, він був з тих москвичів, які вміли глибоко відчувати і розуміти становище околиць Союзу і неправедність центру, і природне почуття гідності не дозволяло їм з цим миритися. Мати підтримку такого чоловіка в Москві означало дуже багато.

Не слід забувати, що ідеологічний тиск, який мав місце в 50-х роках щодо кібернетики як ніби то буржуазної "лженауки", лишив по собі недовіру, сумніви, що не сприяло усвідомленню громадськістю, зокрема промисловою елітою, державними діячами вирішального значення обчислювальної техніки та кібернетики для прогресивного розвитку суспільства.

Тільки завдяки високому науковому авторитету та твердій громадянській позиції керівництва академії, її тодішнього президента О.В Палладіна, а пізніше президента Бориса Євгеновича Патона вдалося не тільки зберегти в Академії наук України започатковані Лєбєдєвим роботи з обчислювальної техніки, але й значно розвинути їх.

Хоч кібернетика вже не потребувала ідеологічного захисту, необхідно було донести до суспільної свідомості, що розвиток її - не предмет вправ для математиків, що це єдино можлива відповідь на виклик часу. Й що від того, як розвиватиметься ця справа, і залежатиме, чи вдасться нам встигнути на потяг, що мчить у майбутнє, а чи доведеться плестись позаду по шпалах. Виклик називався “другий інформаційний бар'єр”, і щоб його здолати, потрібна була немала сила, а для цього, вважав В.М.Глушков, треба залучити до цієї справи талановиту молодь.

Віктор Михайлович підготував десятки популярних статей про перспективи застосування кібернетики, прочитав сотні лекцій в різних колективах. І перелом наступив .Уже на початку 60-х років практично не було тих, хто б сумнівався у доцільності розвитку та застосування кібернетики та обчислювальної техніки. Відчуваючи краще за будь-кого масштаби справ, що чекали попереду, Віктор Михайлович особливо дбав про підготовку кваліфікованих кадрів. У Київському університеті та Політехнічному інституті читалися курси лекцій з питань створення і використання ЕОМ.. Незабаром в університеті було створено факультет кібернетики, який одразу став дуже популярним серед молоді. Організовувались курси підвищення кваліфікації та перекваліфікації відповідальних працівників у сфері керування - спочатку через товариство “Знання”, а згодом було відкрито окрему структуру - Навчальний центр у самому інституті, який, до речі, успішно діє й досі, забезпечуючи щороку перепідготовку близько 1000 фахівців.

З ініціативи В.М. Глушкова були засновані журнали "Кибернетика" та "Управляющие системы и машины", до роботи яких він зумів залучити найбільш авторитетних вчених всього Союзу. Журнали дуже скоро зажили доброї слави й визнання і не тільки в нашій країні, а й за кордоном. Віктору Михайловичу належить ідея видання році першої в СРСР "Енциклопедії кібернетики", яка вийшла в 1974 українською і російською мовами, до підготовки якої були залучені практично всі провідні фахівці з кібернетики країни. Значну увагу приділяв В.Глушков філософському осмисленню кібернетики. Разом з працями інших учених-кібернетиків А.Берга, А.Дородніцина, А.Колмогорова - його роботи сприяли тому, щоб кібернетика зайняла своє достойне місце серед природничих наук.

В.М. Глушкову належить заслуга формування нового розуміння кібернетики як наукової дисципліни зі своєю методологією і структурою досліджень. Йому вдалося зацікавити наукову громадськість своїми ідеями щодо інтеграції кібернетики і обчислювальної техніки. В результаті Інститут кібернетики дуже швидко став місцем активної співпраці українських вчених з провідними вченими Союзу - М.М. Боголюбовим, А.О. Дородніциним, М.О. Лаврентьєвим, О.А. Ляпуновим, А.М. Тихоновим, О.А. Самарським, а також ученими з інших країн.

В Інституті кібернетики АН України Віктору Михайловичу вдалося створити унікальний за своїм потенціалом колектив. Ми вчилися на другому курсі механіко-математичного факультету Київського університету ім. Шевченка, коли Глушков з’явився в Києві. Нова галузь, яка щойно починала розвиватися, вербувала студентство до лав своїх прихильників. Незабаром багато хто вже пов’язував з нею своє професійне майбутнє. У 1959 р. в Обчислювальному центрі було завершено роботу по створенню ЕОМ "Київ". Саме на цій машині, окрім ефективного розв'язання обчислювальних задач, проводилися перші експерименти з автоматизованого проектування електронних схем, розв'язувалися задачі з розпізнавання зорових образів, діяла перша база даних. Я взяв темою диплому роботу, пов’язану з математичним моделюванням одного з можливих режимів роботи ЕОМ “Київ”, яка щойно була прийнята в експлуатацію. Це дало мені змогу відразу ближче познайомитися з фахівцями, які працювали над створенням ЕОМ “Київ”. Тоді ж я зрозумів, що Віктор Михайлович, хоч і не так давно почав керувати цією лабораторією, глибоко вникає в різноманітні проблеми, які супроводжували дослідження. Він не тільки формально, а й по суті ставав керівником основних робіт у цій області.

Значним внеском у створення ЕОМ з високим рівнем машинного інтелекту стали розробки і промисловий випуск ЕОМ серії МІР, які до середини 70-х років вважалися найбільш масовими машинами в країні у своєму класі і стали прототипами сучасних персональних ЕОМ. Під керівництвом В.М. Глушкова було розроблено відоме сімейство машин Дніпро-1 і Дніпро-2. Математичне машинобудування в Україні значною мірою базувалося на випусках цих обчислювальних машин.

Уже в 60-ті роки В.М. Глушков розгорнув в Інституті кібернетики дослідження з проблеми штучного інтелекту як могутнього засобу підвищення ефективності використання обчислювальної техніки
Нові ідеї В.М. Глушкова щодо архітектури та структури -спочатку рекурсивної, а потім макроконвейєрної ЕОМ реалізовано в багатопроцесорних обчислювальних комплексах з макроконвейєрною організацією обчислень ЄС 2701 (1984 р.) та ЄС 1766 (1987 р.). На жаль, В.М. Глушков уже не зміг побачити дослідні та промислові зразки цих машин, які на той час були одними із кращих.
Разом зі своїми учнями і соратниками В.М. Глушков зробив великий внесок у формування і реалізацію ідей створення автоматизованих систем керування, а також розробку відповідної теорії математичних, програмних і спеціальних технічних засобів для керування технологічними процесами в мікроелектроніці, металургії, хімічній та суднобудівній промисловості. Під його науковим керівництвом розроблено перші в СРСР системи управління виробництвом "Львів" і “Гальванік”, відзначені Держаними преміями України, створено системи "Кунцево", "Енергія", "Чертеж", систему відображення "Ритм-3" для центру керування польотами космічних апаратів. Ним була розроблена ідеологія систем для державних органів управління на основі якої розроблялись системи "Полюс" для ЦК КПРС, РАСУ та інші. Як уже згадувалося, у 1964 році В.М. Глушковим була сформульована ідея загальнодержавної системи, і під його науковим керівництвом почалася її реалізація. Ця система могла б спрямувати розвиток народного господарства більш раціональним, передбачуваним шляхом і не дати їй зруйнуватися вщент в умовах перебудови. Нині, виконуючи завдання Програми інформатизації України, ми ясно бачимо, що В.М. Глушков набагато раніше більшості своїх колег зумів оцінити важливість і перспективність використання комп'ютеризованих систем управління в різноманітних сферах народного господарства. Створення Загальнодержавної автоматизованої системи – головна справа його життя – не було сприйняте вищим керівництвом держави, і це загубило її. З погляду нинішнього дня можна лише пожалкувати, що пропозиції В.М.Глушкова та інших відомих учених щодо вдосконалення системи управління народним господарством та державою не цілком усвідомлювалися і підтримувалися керівництвом держави. Якби склалося інакше, хто знає, може не таким болісним був би перехід на нові рейки господарювання та не опинилися б ми в такому тяжкому становищі, яке маємо нині.

І все ж ця діяльність сприяла розвитку промисловості по виробництву засобів обчислювальної техніки, формуванню багатотисячного кадрового потенціалу, становленню та розвитку на теренах усього СРСР наукових шкіл у галузі АСУ, які продовжують розвиватися в країнах СНД.

Працюючи з 1959 року в Інституті кібернетики, понад двадцять років під його безпосереднім керівництвом, я мав нагоду відчути глибину його таланту і як ученого, і як організатора науки. Найперше, що в ньому вражало, це талант математика, який міг не лише подивитися на різноманітні проблеми науки, техніки, суспільного розвитку оригінально, з позицій кібернетика, а й віднайти те спільне, що їх об’єднувало. Це дуже важливо для вивчення закономірностей, властивих різним явищам і процесам. А ще він йому був властивий державницький підхід до проблем, які потребували розв’язання. І він володів великим даром організатора, що допомагало йому в різноманітних життєвих ситуаціях гуртувати однодумців.

Він був переконаний, що саме методи кібернетики і обчислювальної техніки дадуть можливість удосконалити управління народним господарством і самою державою. Саме в цих міркуваннях слід шукати витоки того, чому саме він і його колектив почав займатися проблемами розробки автоматизованих систем управління, проблемами прогнозування розвитку різних галузей господарства, проблемами вдосконалення розрахунку планів розвитку господарства, питаннями автоматизації розрахунку бюджету держави та ін. Зрозуміло, що для вирішення таких глобальних проблем йому конче було потрібно спілкуватися з верхніми ешелонами влади, треба було переконати їх, що саме на цьому, кібернетичному шляху, можна вдосконалити систему управління, зробити її ефективною без додаткових великих капіталовкладень. Без використання методів кібернетики та обчислювальної техніки годі було сподіватися ефективного розвитку такої галузі, як оборона. Треба сказати, що, незважаючи на складність завдань, йому нерідко вдавалося багато чого досягти на цьому шляху, і то завдяки його впевненості у правоті своєї справи і вмінню переконувати логікою своїх міркувань.

Іноді говорили, що Глушков переоцінює значення контактів з урядовцями і забагато приділяє цьому уваги. Він знав про це, та не зважав: робив своє, хоч не завжди йому це вдавалося. Лише згодом, коли його вже не було з нами, і ми опинилися віч-на-віч з проблемами, які вирішував він, ми відчули і зрозуміли, як це мало бути йому нелегко. Тоді згадувалося, яким іноді втомленим він повертався з Москви, не заїжджаючи додому, їхав до Дніпра, начеб хотів змити з себе всю напругу і втому тільки йому відомих доріг.

В кінці 60-х- на початку сімдесятих років, коли гостро стояло питання про шляхи подальшого розвитку обчислювальної техніки, зіткнулися два погляди: одні, а саме відомі вчені Лебедєв, Дородніцин, Глушков пропонували розвивати свою вітчизняну оригінальну техніку, інші ж, серед них і керівники відповідних міністерств і деякі московські вчені, пропонували взяти за основу відому американську серію ЕОМ (IBM - 360), повторити її і, вдосконалюючи, організувати виробництво обчислювальної техніки. Перемогла, на жаль, друга точка зору. Негативні наслідки цього рішення, як у Росії, так і в Україні відчуваємо донині. Незважаючи на тяжку поразку, Глушков не впав у відчай, а зосередився на інших важливих проблемах, в тому числі й на розробці структур обчислювальних машин, на базі використання яких випускалися згодом вітчизняні машини, які, слід сказати, зіграли значну роль в розвитку вітчизняного математичного машинобудування. 
Завдяки працям В.М.Глушкова, працям його учнів, сформувався погляд на особливе значення математичного забезпечення обчислювальних машин і систем як їх невід’ємної частини. Саме математичне забезпечення дозволяє ефективно розв’язувати функціональні задачі в системах, а воно базується на використанні сучасних методів оптимізації, математичного моделювання, методів системного аналізу і обчислювальної математики, методів програмування та ін. 

Саме тому в Київський школі кібернетики стали розвиватися ці напрями. Це аж ніяк не принижує розробки технічних засобів кібернетики, в тому числі самих комп’ютерів, однак, як ми знаємо сьогодні, вартість математичного забезпечення становить до 80% загальної вартості комп’ютерних систем.

Віктор Михайлович умів почути і оцінити думку колег. Це сприяло формуванню ряду наукових шкіл -зокрема, в галузі теорії оптимізації, системного аналізу та економічної кібернетики, теорії надійності, імітаційного моделювання та криптографії, технічної кібернетики і АСУ, медичної кібернетики, теорії автоматів та програмування, математичного моделювання та обчислювальної математики, обчислювальної техніки та засобів телекомунікацій. Становлення і розвиток цих шкіл пов’язані з іменами відомих учених М.М.Амосова, В.С.Михалевича, Б.М.Пшеничного, О.І.Кухтенка, Б.Б.Тимофеєва, К.Л.Ющенко, яких, на жаль, уже немає серед нас.

Ці школи мають великий вплив на розвиток певних напрямів інформатики в Україні, а також — ґрунтовну підготовку кадрів усіх кібернетичних спеціальностей. Тільки за роки незалежності видано десятки монографій в Україні і за кордоном, виконано багато проектів. .Фундаментальні результати, накопичений за попередні роки практичний досвід розробки автоматизованих систем керування, обробки даних, моделювання складних процесів і систем, розв’язання оптимізаційних задач складної структури утворили природним чином те живильне середовище, на грунті якого сьогодні українські кібернетики можуть створювати інтелектуальні інформаційні технології (ІІТ). У їх розробці і практичному використанні, найбільше важить інтелект фахівця. Йдеться про те, щоб наблизити можливості цих технологій до найкращого використання накопичених знань.

На жаль, цю обставину, а саме інтелектуальну складову ІІТ, нерідко ігнорують при розробці окремих систем інформатизації, зводячи справу до закупівлі комп’ютерів та засобів передачі даних, простого збору даних та їх обробки. В ІІТ завжди передбачається пошук не просто правильних рішень, а -найкращих, оптимальних. Це й дає можливість відшукувати якісніші системи управління процесом, найкращі розв’язки задач великих розмірностей, організувати такі розробки баз даних і баз знань, аналізуючи які, можна простежити глибинні закономірності, органічно присутні в процесі, що автоматизується.

Ясна річ, що розробка ІІТ під силу, в основному, колективам, у яких зосереджений серйозний науковий потенціал. Сьогодні це академічні інститути та вузи, деякі галузеві інститути. З другого боку, численні комерційні структури, які виконують останнім часом подібні роботи (і нерідко досить успішно) часто, відтягуючи значні кошти на ці розробки, не забезпечують належною мірою інтелектуальної складової інформаційних технологій, що шкодить справі.

Віктор Михайлович передбачав, що інформатика буде не просто окремою галуззю знань, а з часом стане універсальним науковим інструментарієм пізнання законів живої і неживої природи, законів розвитку суспільства та цивілізації в цілому. Він високо оцінював саме універсальний характер методів інформатики.

Сьогодні ми бачимо, як справджується це передбачення Віктора Михайловича. В деяких країнах (США, Англія, Японія, Німеччина) наука озброєна комп’ютерними системами фантастичної швидкодії – понад 30 террафлопів операцій за секунду та практично необмеженими об’ємами пам’яті.

До послуг фахівців комп’ютерні мережі різного рівня, банки даних і знань, надчутлива вимірювальна техніка, засоби побудови віртуального світу, в якому можна провадити експерименти, недоступні для традиційної експериментальної методології.

Все це створює умови для розробки і використання принципово нових методів дослідження в науці, методів керування у виробництві, економіці, військовій справі, методів навчання і вдосконалення інтелектуальної діяльності людини. Без усіх цих засобів сьогодні неможливо навіть уявити діяльність не тільки вчених, але й фахівців інших галузей.

Віктор Михайлович був самовідданий у роботі. Він щасливо поєднував у собі покликання вченого і дар організатора, лідера. Умів повести за собою і своїми ідеями, власним прикладом служіння науці. Ми й зараз дивуємося масштабності наукових і прикладних проблем, у тому числі, державного і міжнародного характеру, над якими працював Віктор Михайлович.

Віктор Михайлович був людиною могутнього інтелекту і одночасно скромною, інтелігентною, чуйною, невибагливою в побуті людиною. Дуже любив поезію, добре знав її, годинами міг читати улюблені вірші. Рідна природа була для нього джерелом натхнення і насолоди.

Життя Віктора Михайловича було яскравим і багатим. У своїй творчості він випереджав час, сміливо боровся за кардинальні реформи в інформатизації суспільства. Кількість послідовників його ідей у науці, виробництві, сфері управління в наш час зростає. Вони продовжують його справу на дуже складному витку історичного розвитку науково-технічного прогресу.

Всю свою велику творчу енергію, весь жар свого серця Віктор Михайлович вкладав у Інститут кібернетики. Він любив це своє творіння і проводив тут більшу частину своїх днів. Широке коло завдань, які розв'язував Інститут кібернетики, вимагали структурного розвитку, і В.М. Глушков висунув свого часу ідею створення на базі Інституту кібернетики Кібернетичного центру. Сьогодні ця його ідея і можна сказати заповіт нам - його учням, реалізована. З допомогою Президії НАНУ і особисто Бориса Євгеновича Патона організовано Кібцентр в його складі шість інститутів. Кожен з інститутів розвиває свою наукову проблематику і самостійно шукає джерела фінансування. Але при цьому наукові напрями, які розвивав Інститут кібернетики раніше, збереглися і набули подальшого розвитку в Кібернетичному центрі. Нинішній етап економічного розвитку держави потребує постійного пошуку нових організаційних форм, реалізацією яких у Кібернетичному центрі стало утворення інститутів подвійного підпорядкування, коли для підтримки і подальшого розвитку досліджень використовуються можливості різних галузей.

Останні два десятиліття розвиток інформатики ішов у напрямку посилення можливостей теоретичних напрацювань, побудови нового інструментарію як для розв¢язання задач складної структури, так і для побудови потужних систем управління і обробки даних з використанням національних мереж зв¢язку. Комп¢ютери почали використовуватися повсюди - в складних системах управління, в медичних та біологічних дослідженнях, в облаштуванні космічних станцій і забезпеченні їх безаварійної життєдіяльності, у вирішенні проблем захисту навколишнього середовища, в моделюванні національної економіки та прогнозуванні подальшого розвитку.

Проблемами розвитку і використання можливостей методів інформатики, комп'ютерів і телекомунікаційних мереж передачі даних нині займаються чи не в усіх обласних університетах, галузевих інститутах, в десятках фірм, що спеціалізуються як на складанні персональних комп¢ютерів, так і на способах їх використання в різних сферах господарювання. Варто відзначити значний обсяг і високий науковий рівень робіт з інформатики в державних університетах та інститутах Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Львова, Тернополя, Ужгорода, Полтави, Кіровограда. Наукові колективи цих університетів підтримують тісні зв¢язки з київськими дослідниками, а в деяких із них діють фактично філії київської школи кібернетики. Тобто в країні створене сприятливе середовище, коли споживачу є з чого вибирати, і купуючи комп¢ютер, і залучаючи наукові установи до розробки нових систем управління, або ж обробки даних. І це добре, якраз це й було метою Глушкова. В цій ситуації наукові установи НАН України особливу увагу приділяють науковим дослідженням фундаментального характеру, активізують роботу щодо координації діяльності установ в області інформатики, забезпечують належний обмін інформацією з міжнародними організаціями, що працюють на ринку інформаційних технологій. Зокрема, з організаціями, створеними при ООН, в тому числі і при ЮНЕСКО.

Інститут кібернетики сьогодні спрямовує свої основні зусилля на подальший розвиток в першу чергу фундаментальних досліджень в галузі інформатики та теорії обчислювальної техніки. Значна увага при цьому приділяється фундаментальним дослідженням з теорії оптимізації, математичного моделювання, оптимального керування, теорії обчислювальних машин, проблем програмування. На основі результатів, одержаних в цих областях, виконується ряд проектів, спрямованих на розв’язання проблем інформатизації суспільства, автоматизації діяльності органів державного управління, створення нових інформаційних технологій.

Наведу лише кілька прикладів розробки таких проектів, здійснених в останні два-три роки. Для більшої соціальної захищеності населення України в умовах переходу до ринкової економіки зроблена комплексна автоматизація та інформатизація основних видів діяльності Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а саме - розроблена Єдина розподілена інформаційна технологія, яка об”єднує роботу центральної виконавчої дирекції Фонду, всіх обласних, міжрайонних, районних та міських виконавчих дирекцій. Технологія обслуговує понад 600 тисяч страхувальників по всій Україні.

Ряд важливих проектів Інститут кібернетики здійснює разом з іншими установами Кібцентру. Наприклад - з Інститутом прикладного системного аналізу та Інститутом прикладних інформаційних технологій створена інформаційно-виробнича система “ОСВІТА”, що вирішує проблему комплексного інформаційного забезпечення діяльності Міністерства освіти і науки України. Ця система об’єднує в єдине інформаційне середовище усі навчальні заклади і органи управління системи освіти і дає змогу створити єдину інформаційну інфраструктуру для обробки даних про навчальні заклади, хід навчального процесу, випускників. При цьому здійснюється моніторинг діяльності навчальних закладів, аналіз національного кадрового потенціалу та прогнозування тенденцій змін в структурі фахового складу. Сьогодні система включає інформацію майже про 10 млн. випускників навчальних закладів України.

Зараз здійснюється інтеграція системи “ОСВІТА” з іншими інформаційними базами органів держаного управління. До речі, ця система захищена шістьма патентами, в ній на високому рівні вирішені питання захисту інформації. Це, можна сказати, приклад, частина тієї загальнодержавної системи аналізу і обробки даних, про яку мріяв Віктор Михайлович.

Інститутом програмних систем в інтересах Держкомкордону України створена інформаційна система “ГАРТ”, що дозволяє автоматизувати повсякденну діяльність всієї інфраструктури Прикордонних військ України по забезпеченню надійного захисту державних кордонів України, контролю процесів нелегальної міграції, контрабанди зброї і наркотиків, перевезення і продажу краденого автотранспорту та інших матеріальних цінностей.

Використання системи “ГАРТ” забезпечило скорочення більш ніж удвічі часу на оформлення перетику кордону і вийти по цьому показник на рівень міжнародних стандартів. При цьому здійснюється суворий паспортний контроль, фіксація і аналіз інформації про осіб, що перетинають кордони. До 80% правопорушників, затриманих на кордоні, було виявлено завдяки системі “ГАРТ”.

Інститутом проблем математичних машин і систем введена в експлуатацію нова версія системи “Рада” для Верховної ради України. Хотів би звернути увагу, що це не просто система автоматизації процесу голосування і прийняття рішень, що ми можемо постерігати майже щоденно по телебаченню, а розвинена інформаційно-аналітична система, що автоматизує в цілому процес діяльності такого важливого державного органу, яким є Верховна Рада України. Щоб у цьому переконатись, достатньо звернутись до WEB-сторінки Верховної Ради.

Інститут Космічних досліджень забезпечує виконання та коорди¬націю робіт згідно з Національною космічною програмою України. В рамках цієї програми інститут здійснює фундаментальні та прикладні дослідження. 

У рамках виконання масштабного міжнародного космічного проекту «Інтербол», метою якого є вивчення сонячно-земних зв'язків, науковцями Інституту проведено обробку та фізичну інтерпретацію результатів магнітометричних спостережень космічної плазми на супутнику "Інтербол". Учені інституту спільно з провідними науковими організаціями України беруть участь у виконанні міжнародного проекту "Попередження", головною метою якого є вивчення впливу процесів в літосфері та нижній атмосфері на іоносферу і на розробку принципів спостережень іоносферних провісників землетрусів з борту космічного апарата.

Інститут прикладного системного аналізу (ІПСА) НАН України та Міністерства освіти і науки України орієнтований на розробку методологічних принципів та математичних методів системного аналізу складних об'єктів та процесів різної природи; проведення прикладних системних досліджень у соціальних, економічних, промислових техногенно небезчечних галузях; моделювання глобальних проблем інноваційного розвитку держави; здійснення широкомасштабних міжнародних зв'язків у сфері освіти та науки; підготовку фахівців за усіма освітянськими та науковими рівнями.

Співробітники ІПСА беруть участь у діяльності міжнародних організацій ЮНЕСКО, ЮНІДО, КОДАТА, ЕДНЕС та ін. У доробку ІПСА представлені спільні з IIASA (Австрія) прикладні дослідження з соціально-економічних проблем держави. За активної участі ІПСА та за підтримки наукового комітету НАТО проводиться робота з планування та створення національної комп’ютерної мережі закладів освіти та науки - система URAN. Уже сьогодні послугами цієї системи користуються понад 50 навчальних та академічних інститутів. З ініціативи та за участі ІПСА виконується Державна програма "Технологічне передбачення як системна методологія інноваційного розвитку України" що реалізується за активної підтримки ЮНІДО .

Міжнародний науково-навчальний Центр НАН та МОН України взяв діяльну участь у розробці концепції та наукових основ інформатизації суспільства. Разом з організаціями НАН України, міністерств та відомств Центром підготовлена нормативно-правова база, що визначає державну політику в цій галузі.

Розроблено та впроваджено ряд прогресивних інформаційних технологій, розподілених інформаційних систем та комп'ютеризованих систем для апарату Верховної Ради України та ряду міністерств України.

Створено основи наукової платформи розробки та впровадження перспективних освітніх технологій на базі методів і засобів інформатики та інформаційно-телекомунікаційних технологій. У рамках програм ЮНЕСКО запропонована і реалізована концепція гнучких дистанційних технологій навчання, яка є магістральним напрямком інформатизації освіти. 

Можна було б навести ще багато прикладів конкретних розробок, що вирішають ту чи іншу актуальну для держави задачу чи локальну проблему.

Нещодавно на засіданні Президії НАН України розглядались результати робіт Інституту кібернетики зі створення методів, засобів і діючого зразка інтелектуальної високопродуктивної кластерної багатопроцесорної системи, яка може стати одним з перспективних напрямків розвитку вітчизняної конкурентноспроможної індустрії комп’ютеробудування. Ця система може забезпечити вирішення багатьох складних і важливих завдань економіки, науки і техніки, обороноздатності та безпеки країни. Створення на засадах таких систем мережі високопродуктивних комп’ютерних центрів може стати основою для вирішення багатьох стратегічних задач. 

Окремо слід підкреслити активну роботу інститутів Кібернетичного центру по підготовці кадрів. Зараз у інститутах Кібцентру діє чотири кафедри (або філії кафедр) вищих навчальних закладів, факультети довузівської та курсової підготовки, які щороку випускають близько 150 фахівців. Особливо тісно співпрацюють інститути Кібцентру з Національним технічним університетом “КПІ”. І в.підготовці кадрів вищої кваліфікації є зрушення. , за останні роки лише на спеціалізованих вчених радах Інституту кібернетики щорічно захищається 3-4 докторські дисертації та біля 15 кандидатських.

Віктор Михайлович Глушков жив і працював у Києві двадцять п’ять років і п’ять місяців – не так багато, менше половини дарованого йому долею часу. Майже стільки ж ми живемо без нього. Працюємо не просто в інституті його імені – в його інституті. Бо живуть і працюють на науку його ідеї.

Здається, нічого іншого він і не прагнув.
 
Дивiться також:
 
 
[![Alt Text:!:file/img/icyb.jpg]!]

 

 

 

Пошук
 
Пошта

 
 3d принтери та станки з ЧПУ в Україні