cf6826
Перший трамвай Києва сьогодні — це не музейний вагончик з 1892 року, а жива швидкісна артерія між Михайлівською Борщагівкою і станцією «Старовокзальна». Маршрут №1 щодня зшиває спальний район, студентські кампуси НАУ й КПІ, промзону і вокзальний вузол, долаючи близько 12 кілометрів за 34–37 хвилин.
У будні перші вагони зриваються з кільця на Симиренка близько 05:30, а зі Старовокзальної — після 06:10. Інтервал у пік стискається до 4–6 хвилин, увечері розтягується. З 15 липня 2026 року разова поїздка коштує 30 грн — стільки ж, як у метро, тролейбусі чи комунальному автобусі.
Лінію обслуговує трамвайне депо імені Шевченка. На маршруті ходять переважно низькопідлогові Pesa Twist (71-414K «Fokstrot»). Для пасажира це означає пандус, широкі двері й шанс не боротися зі сходинками з візком чи валізою.
Що насправді означає «1 трамвай Київ» у 2026 році
Номер «1» у київській мережі має подвійне життя. Історично перший електричний трамвай імперії вийшов на Олександрівський узвіз 13 червня 1892 року і саме тоді місто випередило Москву, Петербург і навіть Львів. Сучасний же маршрут №1 — спадкоємець правобережної швидкісної лінії, яку почали будувати в 1970-х, щоб нагодувати пасажиропотоком нову Борщагівку.
Половина траси йде виділеним коридором із високими платформами. Це вже не класичний трамвай, що тоне в заторі на Берестейському. Вагон розганяється, платформи нагадують міні-метро, а пересадки на «Вокзальній» і біля Політеху працюють як повноцінний хаб. За моїм досвідом поїздок уранці з Борщагівки, саме ця лінія рятує, коли метро ще не «розсмоктало» натовп зі Святошина.
Швидкісний коридор робить маршрут №1 одним із найстабільніших у Києві: затори майже не чіпають його між «Гната Юри» і «Площею Галицькою».
Історія лінії: від узвозу 1892-го до реконструкції 2010-го
Перший електричний вагон у Києві побудували брати Струве за американськими кресленнями. Лінію проклали саме там, де коні не тягнули — крутим Олександрівським (нині Володимирським) узвозом від Подолу до Царської, тобто Європейської площі. Квиток коштував 5 копійок, місць для сидіння було 22, швидкість ледь сягала 12 км/год. Місто святкувало: це була перша електрична трамвайна мережа на території тодішньої Російської імперії і третя в Східній Європі після Будапешта й Праги.
Номер «1» потім блукав центром десятиліттями: скорочувався до Бессарабки, Майдану, університету Шевченка і врешті зник у 1959-му. Повернувся 1963 року вже на Шулявці й Відрадному. Справжній поворот стався 1 січня 1977-го, коли маршрут перенесли на нову швидкісну трасу. 28 грудня 1984-го лінію дотягнули до вулиці Булгакова — нинішньої Вахтанга Кікабідзе. Так Борщагівка отримала свій «метро на рейках».
На початку 2000-х кільце біля Палацу спорту зрізали, маршрут стиснули до Старовокзальної. У 2007–2010 роках лінію закривали ділянками на капітальну реконструкцію: нові платформи, підземні переходи, ескалатори, огородження колії. 16 жовтня 2010-го рух відновили. Відтоді №1 знову повний: від кільця на Симиренка до вокзалу. Короткі версії 1-к з’являлися під час ремонтів, востаннє помітно — у 2021-му на Симиренка.
Повний маршрут і ключові зупинки
Траса пролягає вулицями Симиренка, бульваром Миколи Руденка, проспектами Леся Курбаса і Любомира Гузара, далі Борщагівською та Жилянською до Старовокзальної. Довжина — близько 11,9–12,2 км залежно від виміру. Час у дорозі без затримок — 34–36 хвилин.
Нижче — орієнтовний порядок основних зупинок. Назви станцій на швидкісній ділянці закріпилися як офіційні орієнтири.
| № | Від Михайлівської Борщагівки | Від Старовокзальної | Навіщо зупинятися |
|---|---|---|---|
| 1 | Михайлівська Борщагівка | Старовокзальна | Кільце / метро «Вокзальна», потяги |
| 2 | вул. Вахтанга Кікабідзе | Площа Галицька | Житловий масив / цирк, пересадки |
| 3 | вул. Олександра Махова | Політехнічна | Місцеві квартали / КПІ |
| 4 | вул. Зодчих | Олекси Тихого | Школи, короткі рейси |
| 5 | бул. Миколи Руденка | Індустріальна | Зелена зона / виїзд на Караваєві Дачі |
| 6 | Гната Юри | НАУ | Початок швидкісної ділянки / студенти |
| 7 | Івана Дзюби | Академіка Шалімова | Залізнична гілка Борщагівка |
| 8 | Вацлава Гавела | Вацлава Гавела | Промзона, пересадка на №14 і №15 |
Дані зупинок звірено за схемами маршруту КП «Київпастранс» та довідковими сторінками мережі. У зворотному напрямку додаються точки на кільці, тож кількість платформ може відрізнятися на 1–2 позиції.
Найжвавіші пересадки — «Старовокзальна» (метро, електричка, автобуси), «Політехнічна» (КПІ, вихід до Шулявки) і «НАУ». «Індустріальна» зручна, якщо треба зіскочити на Караваєві Дачі чи в бік аеропорту наземним транспортом.
Розклад руху у 2026 році
Офіційний графік, який публікує перевізник, живе своїм життям: його підкручують після ремонтів і зміни випусків. Типова картина на осінь 2026-го така.
| Період | Перший / останній рейс | Інтервал у пік | Інтервал вдень і ввечері |
|---|---|---|---|
| Будні | ≈05:30 з Борщагівки / ≈06:10 зі Старовокзальної; останні близько 23:30 | 4–6 хв (іноді щільніше) | 7–12 хв удень, 10–20 хв після 22:00 |
| Вихідні | Старт майже той самий або на 10–15 хв пізніше | 8–12 хв | 12–20 хв |
За таблицею відправлень на сайті перевізника перший випуск з Михайлівської Борщагівки йде о 05:30, на «Гната Юри» — о 05:46, на «Індустріальній» — о 05:56, на «Старовокзальній» — о 06:08. Зворотний перший рейс зі Старовокзальної — 06:10, прибуття на кільце — близько 06:48. Це контрольні точки, а не обіцянка секунда в секунду.
Реальний час ловіть у «Київ Цифровий», EasyWay або Moovit. Сніг, аварія на суміжній гілці чи виїзд із депо можуть розсунути інтервал. Після 23:00 чекати 20 хвилин на вітрі біля відкритої платформи — сумнівне задоволення.
Як оплатити і скільки це коштує
З 15 липня 2026 року разова поїздка в трамваї коштує 30 грн. Тариф єдиний для метро, трамвая, тролейбуса, комунального автобуса і фунікулера. Старі поїздки, записані на картку до 14 липня за 8 грн, діяли до 14 вересня 2026-го.
Дешевше виходить пакет на картку: від 10 поїздок ціна падає, на 50 штук виходить 25 грн за рейс. Місячні пакети на 46–124 поїздки опускають середню ціну приблизно до 23–24 грн. Для гостей міста є безліміт на 24/48/72 години. Пільги для учнів і студентів зберегли окремим рішенням міської влади — деталі краще звіряти в кабінеті картки, бо правила сезонні. Дані про нові тарифи оприлюднені на Порталі Києва (kyivcity.gov.ua).
Валідатор стоїть біля дверей. Банківська картка, NFC у телефоні, QR у «Київ Цифровий» — усе працює. Без квитка штраф відчутний, тож не варто гратися в «я на одну зупинку».
Які вагони ходять і звідки вони виїжджають
Маршрут закріплений за трамвайним депо імені Шевченка на проспекті Академіка Корольова, 7 — майже біля кінцевої. Саме це депо годує всю правобережну швидкісну лінію: маршрути 1, 2 і 3.
Обличчя лінії сьогодні — польські Pesa Twist 71-414K, у Києві їх часто кличуть «Фокстрот». Низька підлога, кондиціонер, інформаційне табло, місце для візка. Поруч інколи з’являються п’ятисекційні львівські «Електрон T5B64»: довгі, місткі, ефектні, але примхливі в обслуговуванні. Частина «Електронів» по кілька місяців стояла в депо через запчастини й сервіс.
У нашій практиці спостережень за лінією найчастіше на №1 саме Pesa: тихіші на стиках, зручніші для маломобільних пасажирів. Старі Tatra на цій гілці вже майже зійшли зі сцени лінійної роботи.
Цікаві факти
- Київський електричний трамвай 1892 року з’явився раніше, ніж у Москві та Санкт-Петербурзі, і на два роки раніше за Львів.
- Правобережна швидкісна лінія стала першою в СРСР. Ідею привезли після конгресу UITP у Барселоні та поїздки до Брюсселя інженери Володимир Веклич і Василь Дьяконов.
- Повноцінний швидкісний режим на трасі запрацював 30 грудня 1978 року, хоча перша ділянка відкрилася ще 1975-го.
- Під час реконструкції 2007–2010 років рух повністю зупиняли на місяці. Депо на Корольова тоді теж «замирало».
- Станції змінювали імена разом із містом: Булгакова стала Вахтанга Кікабідзе, Івана Лепсе — Вацлава Гавела, Сім’ї Сосніних — Івана Дзюби.
- На виділеній ділянці трамвай тримає середню швидкість помітно вищу за наземний транспорт Солом’янки, хоча «паспортні» 70 км/год у місті майже не використовує.
Для кого цей маршрут і як ним користуватися без нервів
Ранкова Борщагівка садить у вагон школярів, офіс і тих, хто їде на потяг. Удень лінія живе студентами НАУ та КПІ. Увечері — тими, хто повертається з вокзалу з валізою. Якщо їдете з великим багажем, цільтесь у Pesa: двері ширші, підлога рівна з платформою на швидкісних станціях.
Практичні дрібниці, які реально працюють. Ставайте ближче до середини складу — там менше тисняви біля дверей. На «Політехнічній» і «Старовокзальній» виходьте заздалегідь: натовп збирається ще до зупинки. У негоду платформи відкриті, тож парасоля — не забаганка. Якщо потрібно на лівобережну швидкісну лінію, прямого рейса немає: це інша система з іншим депо.
Найнадійніший лайфхак на 2026 рік — не зубріть паперовий розклад, а дивіться GPS у додатку за 3–4 хвилини до виходу з під’їзду.
Порівняно з метро лінія №1 виграє, коли вам треба саме захід Святошинського району без пересадки на червоній гілці. Програє, коли кінцева точка — Печерськ чи Оболонь: тоді вокзал стає зайвим коліном. Автобуси-дублери з’являються лише коли колію рвуть ремонтом або негодою, тож розраховувати на них щодня не варто.
Типові помилки пасажирів
Новачки плутають історичний «перший трамвай міста» і сучасний маршрут №1. Це різні історії, просто номер той самий. Друга помилка — чекати вагон на звичайній вуличній зупинці там, де вже станція швидкісного типу: запізнитесь і будете махати рукою составу на естакаді.
- Оплатити «потім». Контроль на лінії буває саме в години, коли здається, що всі свої.
- Сідати в останній вагон із дитячим візком, якщо двері вже зачиняються. На Пesi місце для візка ближче до середини.
- Планувати пересадку «хвилина в хвилину» на «Вокзальній». Потік із потягів змиває графік.
- Ігнорувати оголошення про короткий рейс до «Зодчих». Таке трапляється під час робіт на Симиренка.
Після списку варто додати ще одну побутову річ. У години пік склад набивається ще на «Гната Юри». Якщо їдете лише до НАУ, інколи швидше стати на попередній станції й зайти в наступний, менш забитий вагон. Ми бачили це десятки разів у студентські вересні: різниця — два-три склади, зате дихається.
Лінія, яка тримає захід Києва
Маршрут №1 давно перестав бути «просто трамваєм». Для Михайлівської Борщагівки він — єдиний швидкий канал у центр без клятви Берестейському проспекту. Для студентів — щоденний коридор між гуртожитком і парою. Для тих, хто приїхав на вокзал із валізою, — найкоротший шлях у бік Відрадного й Симиренка.
Лінія старіша за більшість житлових веж навколо неї, і все одно виглядає сучасніше за чимало автобусних маршрутів. Коли вагон виринає з-за панельки на Курбаса і набирає хід до «Гната Юри», розумієш, навіщо колись будували окрему естакаду. Місто росте вгору й убік, а ця колія досі тримає обіцянку 1970-х: дістатися з околиці до вокзалу за час однієї довгої пісні в навушниках.
