cf6826
День міста Біла Церква щороку припадає на другу суботу вересня. У 2026 році це 12 вересня, коли громада відзначає 994 роки від заснування Юр’єва на березі Росі. Свято закріплене статутом територіальної громади й давно стало не лише датою в календарі, а ритуалом пам’яті, гордості й тихої вдячності тим, хто тримає місто живим.
Біла Церква виросла з князівської фортеці Ярослава Мудрого 1032 року. Назва з’явилася пізніше — від білокам’яної церкви на Замковій горі, яка після руїн служила орієнтиром серед лісів Поросся. Сьогодні це найбільше місто Київщини з населенням понад 204 тисячі мешканців у межах міста і понад 216 тисяч у громаді станом на початок 2025 року.
Програма свята змінюється разом із часом: від ярмарків XIX століття й рок-фестивалів нульових до стриманих урочистостей воєнних років. Покладання квітів біля пам’ятника засновнику, підняття міського прапора, концерти театру імені Саксаганського, органна музика в костелі святого Іоана Хрестителя й прогулянки дендропарком «Олександрія» лишаються серцем дня.
Коли святкують День міста Біла Церква
Статут Білоцерківської територіальної громади прямо каже: День міста відзначається щороку, як правило, у другу суботу вересня як загальноміське свято. Формула проста й зручна. Вона дає вихідний ритм для родинних прогулянок і не прив’язує дату до церковного календаря, як було сторіччя тому.
У 2024 році друга субота випала на 14 вересня (992 роки), у 2025-му — на 13 вересня (993 роки), у 2026-му — на 12 вересня (994 роки). Раніше дати «блукали». У 1991 році святкували 22 вересня, у 1997-му гуляли навіть на початку жовтня. Лише з 1999 року друга вереснева субота стала стійкою традицією.
Друга субота вересня — не випадковий вибір. Вона дає місту спокійний осінній світловий день, коли Рось ще тепла, парк ще зелений, а повітря вже пахне яблуками й першим листям.
До початку ХХ століття головним міським днем часто вважали храмове свято Преображення Господнього — Яблучний Спас 6 серпня за старим стилем. Тоді ярмарок, церковна служба й народні гуляння зливалися в одну подію. Сучасний формат відділив світське свято міста від церковного календаря, але дух ярмарку й родинної зустрічі лишився.
Від Юр’єва до Білої Церкви: тисячолітній шлях
У 1032 році Ярослав Мудрий почав ставити міста по Росі. На скелястому лівому березі постав військово-феодальний замок Юр’їв — на честь хрещального імені князя, Георгія. Фортеця мала стримувати печенігів, а згодом половців. Близько 1050 року на Замковій горі звели єпископську церкву з білого каменю. Висока біла пляма стала орієнтиром на багато поколінь.
Монгольська навала XIII століття спалила Юр’їв. Руїни білого храму довго стирчали серед лісу. Люди, які поверталися на згарище, почали називати місце Білою Церквою. Під цією назвою поселення вже фігурує в джерелах XIV століття. Звідси й промовистий прапор: червоне квадратне полотнище з білою церквою й хрестом, затверджене 3 жовтня 1998 року.
Герб міста інший за характером. У червоному щиті — золотий лук із натягнутою тятивою і трьома золотими стрілами вістрями вгору. Лук і стріли нагадують про прикордонну долю міста, про готовність захищати берег Росі. Обидва символи — герб і прапор — отримали сучасне затвердження одним рішенням міської ради 1998 року.
У 1620 році король Сигізмунд III надав Білій Церкві магдебурзьке право. Місто отримало самоврядування, суд і власну корогву з білою церквою в червоному полі. Далі були козацькі війни, полковий центр, доба Браницьких, дендропарк «Олександрія», промисловий зліт ХХ століття і вже сучасна територіальна громада площею 399,4 км².
| Рік | Дата Дня міста | Річниця | Характер святкування |
|---|---|---|---|
| 2024 | 14 вересня | 992 роки | Стримане вшанування, шлюби, квіти до пам’ятника засновнику |
| 2025 | 13 вересня | 993 роки | Прапор, концерти, дитячі локації, рекорд із тістечок-карти Київщини |
| 2026 | 12 вересня | 994 роки | За статутом — друга субота; детальна афіша з’являється на сайті ради ближче до дати |
Дані таблиці зіставлені з офіційними повідомленнями Білоцерківської міської ради (bc-rada.gov.ua) та місцевими репортажами 2024–2025 років.
Як змінювалося свято протягом десятиліть
У 1991 році, коли країна тільки вчилася жити незалежно, білоцерківці відкрили погруддя Тараса Шевченка саме під День міста. У 1998-му громада отримала сучасні герб і прапор. На початку 2000-х на кілька років спалахнув рок-фестиваль «Гніздо». Тоді сцена, натовп і гучна музика здавалися природним продовженням вересневого світла.
У 1997 році святкування 965-ї річниці розтягнули на кілька днів і навіть винесли на стадіон «Трудові резерви»: парашутисти, кінний театр, Ірина Білик, Павло Зібров, Андрій Данилко. Той розмах сьогодні читається як документ іншої епохи — гучної, театральної, спраглої великих жестів.
Повномасштабна війна змінила інтонацію. Масові гуляння поступилися місцем короткій урочистості, хвилині мовчання, підняттю прапора, шлюбу військових пар і концертам у закритих залах. У 2025 році напередодні свята в Палаці культури «Росава» говорили не лише про роки міста, а й про допомогу армії: громада спрямувала на потреби ЗСУ сотні мільйонів гривень. Свято не зникло. Воно стало тихішим і густішим за змістом.
Що зазвичай входить у програму
Набір повторюваних жестів уже впізнаваний навіть новачку.
- Покладання квітів на Замковій горі біля пам’ятника Ярославу Мудрому. Саме звідси, з високого берега, місто «починається» в уяві більшості білоцерківців.
- Підняття прапора міста — червоне полотнище з білою церквою. Жест короткий, майже суворий, і саме тому чіпляє.
- Концерт театру імені П. Саксаганського. Обласний музично-драматичний театр традиційно готує програму «з любов’ю до міста»: пісні, фрагменти історії, живі голоси.
- Орган і камерна музика в Будинку органної музики — колишньому костелі святого Іоана Хрестителя на Соборній площі.
- Дитячі майстер-класи — мотанки, малюнок, «територія творчості» в парку Шевченка чи на Торговій площі.
- Ярмарок і локальна кухня там, де безпекова ситуація дозволяє зібрати людей просто неба.
У 2025 році до цього набору додалися барабанщиці школи мистецтв №6, «Вікенд давньої музики» й навіть гастрономічний рекорд — молекулярна карта Київщини з тістечок розміром близько 3 на 2 метри. Такі деталі не обов’язкові щороку. Вони з’являються, коли місто хоче сказати щось більше, ніж «нам стільки-то років».
Де відчути місто в день свята
Замкова гора — перша точка маршруту. Звідси видно вигин Росі, дахи старої частини, лінію, де колись стояла біла церква-орієнтир. Далі логічно спуститися до Соборної й Торгової площ: БРУМ (торгові ряди), ратуша, костел, пішохідний ритм центру.
Дендропарк «Олександрія» НАН України — окрема держава всередині міста. Офіційна площа парку — понад 400 гектарів. Його заклала родина графа Франциска Ксаверія Браницького наприкінці XVIII століття й назвала на честь дружини Олександри. Китайський місток, колонада «Луна», композиція «Руїни», Палієва гора, ставки й алеї дубів працюють і в будень, і в свято. У день міста сюди часто виносять камерні концерти й сімейні прогулянки.
У нашій практиці найкращий спосіб «зловити» Білу Церкву в цей день — не ганятися за всіма локаціями, а обрати дві: Замкову гору вранці й «Олександрію» після обіду. Між ними лишається час на каву біля БРУМу й коротку зупинку біля Росі.
| Локація | Чому варто | Що очікувати в День міста |
|---|---|---|
| Замкова гора | Місце заснування Юр’єва, пам’ятник Ярославу Мудрому | Квіти, коротка офіційна частина, фото на тлі Росі |
| Соборна / Торгова площа, БРУМ | Історичне серце, торгові ряди ХІХ століття | Ярмарок, виставки, дитячі зони, жива музика |
| Будинок органної музики | Костел св. Іоана Хрестителя, унікальна акустика | Камерні й органні концерти, часто з молодими виконавцями |
| Дендропарк «Олександрія» | Понад 400 га пейзажного парку XVIII–XIX ст. | Прогулянки, інколи концерт біля колонади «Луна» |
Орієнтири локацій перевірені за матеріалами міської ради та описами парку на bc-rada.gov.ua і wikipedia.org.
Практичні поради мешканцям і гостям
Актуальну афішу шукайте на офіційному сайті Білоцерківської міської ради та в її соцмережах за кілька днів до другої суботи. У воєнний час програма може звужуватися або переноситися в зали без попереднього довгого анонсу. Це не «скасоване свято», а адаптація.
Якщо їдете з Києва, закладйте час на дорогу трасою М-05 і на паркування ближче до парку, а не до найвужчих вуличок центру. На Замкову гору зручніше підніматися пішки: краєвид тоді складається поступово, як належить старому місту.
- Перевірте повітряну тривогу й укриття поблизу обраної локації.
- Оберіть зручне взуття: бруківка центру й алеї «Олександрії» не люблять підборів.
- Дітям цікавіші майстер-класи й парк, ніж довгі промови. Плануйте маршрут «коротко офіційно — довго прогулянково».
- Підтримайте локальних виробників на ярмарку, якщо він буде: мед, випічка, кераміка, сувеніри з Россю й білою церквою на прапорі.
- Залиште годину на річку. Навіть без феєрверків вода тримає свято краще за будь-яку сцену.
За моїм досвідом розмов із білоцерківцями останніх сезонів, найцінніше в цьому дні — не хедлайнер і не довжина концерту. Цінують момент, коли прапор міста піднімають поруч із державним, коли молоде військове подружжя кладе квіти на гору засновника, коли дитина впізнає на тістечку контур рідної області. Дрібниці, з яких складається відчуття дому.
Місто, яке вміє бути фортецею і садом
Біла Церква завжди стояла на межі: степ і ліс, Київ і південь, торгівля й війна, промисловість і парк Браницьких. День міста збирає ці шари в одну добу. 1032 рік на гербі не як музейна табличка, а як нагадування: тут уміють відбудовуватися після згарищ.
У 2026 році громаді виповнюється 994 роки. До тисячоліття лишається шість вересневих субот. Кожна з них — шанс не «відзначити дату», а ще раз пройти від Замкової гори до Росі й побачити, як біла пляма давнього храму досі тримає місто в полі зору.
Міський прапор із білою церквою на червоному полі читається прямолінійно й чесно: назва, колір, пам’ять. У день свята його піднімають не для декору, а щоб зайвий раз сказати, звідки ми й куди дивимося.
Якщо ви вперше потрапите сюди саме 12 вересня 2026 року, не женіться за повною програмою. Візьміть карту трьох точок — гора, площа, парк — і дайте місту говорити самому. Воно вміє це робити без зайвих слів: каменем, водою, червоним полотнищем і запахом осінньої «Олександрії».
